02 May 2015

Творчий шлях, наповнений музикою

(До 70-річчя від дня народження Святослава Процика)

Важко сказати, як людина приходить до свого улюбленого заняття чи під впливом і за прикладом батьків та друзів, чи це виникає від божественного напуття і якогось внутрішнього поштовху. Наснага приходить, коли хтось, охоплений бажанням зробити якнайкраще, підвести справу до кінця, потішити близьких, доводить самому собі, що може творчо працювати. Не помічаючи часу і втоми, сумніваючись, страждаючи, коли не вдається знайти потрібне слово, барву чи ноту, усе ж досягає бажаного – це і є той особливий стан душі, притаманний творчим особистостям. Безперечно, до таких натхненних музично-педагогічних діячів належав і Святослав Процик – виконавець-інструменталіст, науковець, педагог, культурно-громадський діяч.

Святослав Процик побачив світ 9 жовтня 1944 року (помер 14 вересня 2007 року) у м. Рава-Руська на Львівщині у родині Степана і Марії Проциків, де виховувалися ще старші діти: сестра по матері Стефанія (Гаряча) поетеса та брат Орест (загинув трагічно). Дитинство Святослава припало на перші важкі повоєнні роки. Від 1951 року він розпочав навчання у рава-руській середній школі № 1. На початку 1950-х років сестра Стефанія одружилася з Григорієм Лупієм (1928-1996), істориком, братом відомих поетаОлеся Лупія (1938 р. н.)кінорежисераЯрослава Лупія (1946 р. н.). Г. Лупій, як випускник Сокальської гімназії, член родини, яка за участь у визвольних змаганнях була вислана до Сибіру, Пласту і підпільної організації ЮнацтваОУНУПА при сотні «Ема», популяризатор ідеологіїОУН, згодом розгорнув активну діяльність зі збереження пам’яток у Львові, став заслуженим працівником культури України, першим директором Львівського історико-культурного музею-заповідника«Личаківський цвинтар», організатором відкриття аптеки-музею у Львові, автором багатьох проектів пам’ятних знаків борцям за волю України. Побачивши непересічний талант Святослава Процика до музики, Григорій Лупій з дружиною Стефанією, виховуючи своїх дітей, вирішили допомагати юнакові. Через нестабільне матеріальне становище сім’я Лупіїв переїжджала у різні місцини, а з ними і Святослав. Після закінчення п’ятого класу в Раві-Руській, Святослав переїхав до Луцька. Тут він навчався у загальноосвітній школі № 9 та музичній школі в класі баяна. У 1957 році знову довелося переїжджати до Львова, де Святослав навчався у середній школі № 53 та музичній студії (баян). У наступному 1958 році юнак повернувся до Рави-Руської, де продовжив здобувати освіту в рідній школі. Незважаючи на складні умови постійних подорожей, талановитий хлопець не покидав занять з музики, брав участь у різноманітних оглядах-конкурсах, отримуючи нагороди, виступав у концертних програмах й після закінчення дев’ятого класу при міцній підтримці Стефанії та Григорія Лупіїв, вирішив пов’язати своє майбутнє з музичним мистецтвом.

Отож, від 1960 до 1964 року С. Процик навчався у Львівському культосвітньому училищі на відділі народних музичних інструментів, яке закінчив з відзнакою. Під час навчання проявив себе як талановитий студент-музикант і спортсмен (отримував призові місця у легкоатлетичних кросах, стрільбі зі спортивної гвинтівки). Як відмінник навчання, С. Процик був скерований до вступу у Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка. Проте у цей час музично-педагогічний факультет із Львівської консерваторії було перенесено до Дрогобицького педагогічного інституту. У 1964 році молодий талановитий музикант поступив на музично-педагогічний факультет у Дрогобичі. Провчившись один семестр, був призваний у лави армії. Впродовж 1965-1967 рр. С. Процик служив у Ногінську під Москвою у військовій частині № 92576. Він завжди був активним учасником художньої самодіяльності, за що неодноразово нагороджувався грамотами, а згодом йому було присвоєно звання капітана запасу.

У листопаді 1967 року після повернення з військової служби, продовжив навчання в Дрогобицькому державному педагогічному інституті ім. І. Франка. Тут Святослав Процик оволодів кваліфікацією вчителя музики і співів загальноосвітньої школи, викладача педагогічних училищ по класу баяна та оркестрового диригування. Талановитий студент-музикант від 1968 року, тобто з другого курсу, керував оркестром народних інструментів ДДПІ ім. І. Франка. А в 1970 році, як кращий студент, був премійований поїздкою в Угорщину.

Після завершення навчання Святослав Процик 30 червня 1971 року став викладачем кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах. Від цього часу розпочалась нова сторінка творчості і педагогічної діяльності молодого фахівця. Як чудовий виконавець-баяніст С. Процик протягом десятків років (1968-1988) був концертмейстером ансамблю «Пролісок», входив до складу ансамблю «Гармоніка» (1976-1985), з яким неодноразово був учасником телевізійного журналу «Музика і життя» і передач українського телебачення, а також квартету баяністів у складі: Е. Мантулєв, С. Процик, В. Собко, О. Ліщинський. Доволі часто С. Процик майстерною грою супроводжував як концертмейстер виступи співаків К. Сятецького, М. Шуневича, І. Кушплера, виконавця-віртуоза на народних інструментах М. Тимофіїва.

Плідна праця зі студентами неодноразово приносила призові місця у вагомих творчих змаганнях. Чимало випускників класу С. Процика завершували навчання звітними афішованими концертами. За час праці на музично-педагогічному факультеті митець пройшов сходинками професійного і наукового зростання до знаного педагога, виконавця, науковця, вмілого і авторитетного керівника – завідувача кафедри. Від 1979 року С. Процик перейшов на посаду старшого викладача, згодом став аспірантом Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР (1979-1985), завідувачем кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах (1987-2001), кандидатом педагогічних наук, доцентом (1990).

На посаді завідувача кафедри С. Процик гідно продовжив справу своїх достойних попередників – відомих музикознавців Якова Сорокера (1966-1976), Ореста Яцківа (1976-1986), Любові Кияновської (1986-1987). За час керування кафедрою особливу увагу приділяв науковій роботі: власне в цей період кафедра була опорною для аналогічних кафедр педвузів України, й були здійснені виїзні засідання у Вінниці, Кіровограді, Одесі, Києві, Івано-Франківську, Кривому Розі, Луцьку, Ніжині, Сумах. В атмосфері доброзичливості, професіоналізму, прагнення до вдосконалення відбувався обмін досвідом та координація наукової роботи кафедр. Доволі часто О. Яцків, С. Процик і Л. Філоненко проводили в Дрогобичі республіканські виїзні засідання, на яких узагальнювався педагогічний досвід базової СШ № 18 м. Стебника, Ужгородської СШ № 2, а також проводився інтенсивний пошук нових методів виховання національно свідомих учителів, вивчався стан викладання дисциплін музичного циклу в Чортківському, Луцькому, Мукачівському, Чернівецькому, Коломийському, Барському педагогічних училищах, Львівському музично-педагогічному училищі ім. Ф. Колесси, Сумському, Київському, Одеському музично-педагогічних факультетах. Добротним підсумком досвіду навчальних закладів Чорткова, Чернівців і Бару стали видання трьох наукових збірників.

Винятковою рисою С. Процика-керівника було делікатне і доброзичливе вміння заохочувати до творчих і наукових здобутків молодих викладачів. За цей період захистили дисертації сім викладачів кафедри: С. Процик, Л. Філоненко, Ю. Медведик, Є. Марченко, Е. Тайнел, М. Ярко, О. Фрайт, І. Фрайт, Е. Мантулєв отримав звання професора, О. Яцків доцента, Ю. Медведик і М. Ярко вступили в докторантуру, М. Каралюс в аспірантуру. Наприкінці 1980-х років С. Процик організував два Всесоюзні конкурси баяністів/акордеоністів, а також конкурс бандуристів. Він сприяв впровадженню бандури як основного музичного інструмента в систему музично-педагогічної освіти. Відбулася ця знакова подія 22-25 квітня 1990 року в Сумах на виїзному засіданні опорної кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах, в якому брали участь представники музично-педагогічних факультетів з усієї України.

На цьому засіданні було прийнято ряд важливих рішень: одноголосно підтримана пропозиція кандидата педагогічних наук, доцента С. Процика про введення основним музичним інструментом на музпедфакультетах (поряд з фортепіано, скрипкою, баяном/акордеоном) бандури, а також про доцільність надання додаткової кваліфікації кращим випускникам, які в перспективі змогли б викладати не тільки музику в загальноосвітніх школах, а й фахові предмети в середніх навчальних закладах. Розроблено перспективний план зі складання програм з музично-теоретичних дисциплін, історії музики та основних музичних інструментів.

Завідуючий кафедрою Сумського педінституту А. Кречковський ознайомив гостей з історією вузу та музично-педагогічним факультетом. Проблемами та досвідом проведення фольклорної практики поділився мистецтвознавець, фольклорист, завідуючий кафедрою Вінницького педінституту А. Завальнюк. Він наголосив на потребі активізації, процесу національного відродження та популяризації української музики.

У 1990 році відзначалося 150-річчя від дня народження П. Чайковського. Не випадково до плану роботи опорної кафедри була включена науково-методична конференція «Вивчення життя і творчості П. І. Чайковського в школі та вузі». Заслухавши низку змістовних повідомлень, учасники підсумували, що величезний вплив на творчу особистість композитора мала українська культура, а також мальовнича природа Сумщини. І кульмінацією, безумовно, став виїзд до села Низи, де гості та учасники конференції мали змогу відвідати садибу, в якій протягом багатьох років в літні місяці продуктивно працював та відпочивав митець.

Вдало і зі смаком організатори продумали і програму благодійного концерту студентів та викладачів музпедфакультету, кошти від якого були використані на створення музею Музичної культури Сумщини. Надовго залишилася в пам’яті Дрогобича (С. Процика, О. Яцківа, Л. Філоненка) творча зустріч з тріо баяністів під керівництвом П. Зуєва, знайомство зі звучанням органу чехословацької фірми «Рігер Клосс» (виконавець – викладач факультету, гастролюючий органіст М. Чичерін). Продуктивна робота та результати засідання опорної кафедри в Сумах ще раз підтвердили доцільність проведення творчих зустрічей музпедівців, а втілений С. Проциком задум впровадження бандури в навчальний процес музично-педагогічної освіти успішно діє і розвивається.

З його ініціативи та при безпосередній участі й велетенській підтримці декана факультету професора С. Дацюка, доцентів О. Яцківа, Л. Філоненка й викладацького складу вдалося провести чимало наукових конференцій і читань. Серед них знаковими стали наукові читання «Михайло Вербицький і відродження української музичної культури» до 175-річчя від дня народження автора державного гимну (20 грудня 1990 року), наукові конференції: до 120-річчя від дня народження Філарета Колесси (листопад 1991 року); Всеукраїнська конференція «Українська музична культура: ювілеї, нові історичні факти, естетичні і просвітницькі проблеми» (5-7 травня 1993 року), яка зібрала вчених з Академії педагогічних наук України, науковців із Києва, Львова, Тернополя, Івано-Франківська, Рівного, Кіровограда, Сум, Одеси [16]; до 100-річчя від дня народження о. Северина Сапруна (14 листопада 1997 року), Четверта Міжнародна наукова конференція «Musica Galiciana» (18-19 вересня 1998 року), міжвузівська конференція «Українські композитори – дітям» (квітень, 2004).

2001 року відбулась реорганізація кафедр музично-педагогічного факультету. У зв’язку з цим С. Процик перейшов на посаду заступника декана факультету з наукової роботи на громадських засадах, плідно працював на педагогічній, науковій, виконавсько-хоровій ниві. Слід зазначити, що від 2004 року він почав співати у чоловічому камерному хорі «Боян Дрогобицький», з яким виборов III місце на міжнародному конкурсі у Греції, гастролював у Польщі, Німеччині, Австрії.

Вагомою ділянкою діяльності Святослава Процика була науково-дослідницька праця. 26 січня 1990 році в Києві він успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Проблема удосконалення музично-естетичного виховання школярів у педагогічній спадщині українських радянських композиторів», продовжуючи займатись цією проблематикою впродовж усього свого життя, відкриваючи незвідані імена і сторінки розвитку української музичної педагогіки. Педагогічна спадщина українських композиторів кінця ХІХ – початку ХХ ст., їх внесок у теорію та історію педагогіки була ґрунтом для дослідницьких студій науковця. У його доробку чимало вагомих публікацій, присвячених: ролі підручника з гармонії С. Воробкевича; значенні дитячого фольклору в педагогічній спадщині українських композиторів (Даугавпілс, 1980); внеску українських композиторів (М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, В. Сокальського, В. Матюка, С. Воробкевича, Д. Січинського, О. Нижанківського, Ф. Колесси, В. Верховинця, Л. Ревуцького) у теорію і практику музично-естетичного виховання школярів; педагогічним ідеям С. Людкевича в практиці сучасної школи (К., 1982), педагогічним ідеям П. Козицького; вдосконаленню вузівської лекції з історії музики, просвітницькій діяльності М. Вербицького (Дрогобич, 1992) та С. Воробкевича (Чернівці-Дрогобич, 1997); ролі українського жіноцтва в літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (Дрогобич, 2002). Постійно працюючи над удосконаленням музичного виховання, С. Проциком було опубліковано чимало методичних рекомендацій, спрямованих на допомогу вчителям на уроках музики в загальноосвітній школі.

У 1991 році у видавництві «Музична Україна» в Києві С. Процик здійснив перевидання «Шкільного співаника» Філарета Колесси (1871-1947). Слід наголосити, що в одному виданні йому вдалося видати три навчальні посібники Ф. Колесси з музичного виховання дітей: «Шкільний співаник», збірник пісень на два голоси «Співаймо!», «Збірник народних пісень» на три голоси. Як зазначав упорядник у післямові до посібника: «Значний інтерес викликають «Вступні пояснення для вчителя», в яких розкриваються педагогічні погляди Ф. Колесси … даються поради, як користуватися посібником, наводяться рекомендації стосовно транспонування мелодій; особливої ваги надає композитор вивченню учнями теорії музики». Повністю дотримуючись змісту трьох посібників Ф. Колесси, упорядник здійснив літературне редагування текстів відповідно до сучасних вимог, помістив короткий словник маловживаних слів, додав вступне слово видатного українського композитора Миколи Колесси (1903-2006) – сина автора співаників, у розгорненій післямові виклав особливості посібників Ф. Колесси та їх значення для виховання української молоді на сучасному етапі. Наклад видання становив 50 тисяч і миттєво розійшовся Україною та за рубежем. Публікація «Шкільного співаника» Ф. Колесси отримала добрий резонанс в музичному світі.

Ще одним знаковим виданням в упорядкуванні С. Процика, С. Стельмащука і А. Славича була книжка «Перший ужинок» (2003), яка стала підсумком велетенської праці в сфері фольклорної практики студентів музично-педагогічного факультету ДДПУ ім. І. Франка у 1989-1994 роках. Тут подано понад 160 записаних народних пісень із понад тисячі зібраних студентами на великій території – від Надсяння на заході до Хмельниччини й Житомирщини на сході. Здійснити розшифрування на належному фаховому рівні студентам допомагали викладачі кафедри теорії, історії музики та гри га музичних інструментах О. Яцків, Б. Пиц, А. Славич, Л. Федоронько. До книжки ввійшли пісні календарно- (веснянки і гаївки, коляди, весільні і колискові пісні) та родинно-обрядові, побутові, історичні, народні романси, пісні літературного походження, стрілецькі й повстанські пісні, пісні-молитви. Тут опубліковано фольклорні зразки, які виявилися знахідками – дві дражнилки («Бережани-сакрамани» і «Біличани-дрітярі») зі Старосамбірщини, які цікаві тим, що не вигукуються звично, а співаються. У виданні подається вичерпна паспортизація пісень, алфавітний покажчик фольклорних зразків за наскрізною нумерацією, показано пісенну географію збірника, окремо подано населені пункти і номери пісень, записаних у них, зібрано покажчик персоналій респондентів, індекс імен студентів та їх записів, а також керівників фольклорної практики і студентів їх груп. Цей навчальний посібник став добрим прикладом для подібних фольклорних експедицій, студентських дослідницьких робіт і вартий продовження у справі систематизації подальших матеріалів, зібраних під час студентської фольклорної практики.

Однією з останніх публікацій С. Процика стало видання методичних рекомендацій «Написання магістерських робіт з музично-педагогічної проблематики» (у співавторстві з дружиною Лесею Процик – музикантом, педагогом, диригентом, ст. викладачем ДДПУ ім. І. Франка), яка вийшла в світ у Дрогобичі в 2006 році в редакційно-видавничому відділі ДДПУ ім. І. Франка. Ці рекомендації містять чимало цікавих порад і вимог стосовно науково-дослідної роботи студентів у вищому навчальному закладі. Розкриваючи специфіку наукових досліджень з музичного мистецтва, автори подають пояснення магістерської освітньо-професійної програми, специфіки підготовки і захисту магістерської роботи, бібліографічного пошуку, роботи над рукописами. У виданні подано розгорнений глосарій, що тлумачить маловідомі або застарілі слова, поняття в музично-педагогічній галузі знання з їх визначеннями, а також список рекомендованої літератури. Особливо цікавими є додатки, де міститься інформація і зразки щодо вимог до оформлення магістерських робіт студентів музично-педагогічного факультету, а також викладено тематику магістерських робіт, захищених на згаданому факультеті ДДПУ ім. І. Франка впродовж 2001-2005 років із зазначенням прізвищ здобувача і наукового керівника, року захисту магістерської роботи. Цей розділ має вагоме значення, адже відкриває широку картину зацікавлень і піднятих проблем вихованцями музично-педагогічного факультету, гідний подальшого продовження в справі публікації і популяризації тематики захищених магістерських робіт у наступні роки.

Слід зазначити, що у 2000-х роках Святослав Процик невпинно працював над укладенням каталогу співаників, збірників пісень і підручників для музичного виховання українських композиторів і педагогів. Проте через невиліковну хворобу ця містка і вагома справа залишилася, на жаль, незавершеною.

Крім виконавської, наукової, педагогічної та адміністративної діяльності С. Процик натхненно займався своїм хобі – колекціонуванням, грою в шахи, пасічництвом. Педантичний у житті, праці й творчості, митець завжди був справжнім шанувальником і дієвим, сильним гравцем у шахи, адже вважав, що вони сприяють розвитку концентрації уваги, вмінню долати труднощі та логічно мислити, а бджолину організацію трактував як окрему державу зі своїми законами і правилами. Захоплення бджільництвом передалося від батька дружини пасічника Петра Ганаса і переросло у заняття на професійному рівні. Продовживши сімейну справу, допомагаючи своїм колегам і друзям, С. Процик намагався власним прикладом доводити, що збирання меду це вдячна і необхідна справа для людей. Митець говорив: «Щоб відчути смак меду, треба пізнати смак праці» усе як у мистецтві, яке має пережити «і душа, і розум, і тіло», не розважитись і не відпочити, а втомитись як по добротній роботі, це – виклик, справляючись із яким стаємо кращими, обізнанішими, відкритішими і здоровішими.

Щаслива та людина, яка часто перебуває у стані натхнення. Таким людям властиві нестримна жадоба до знань, пошук нового, працелюбність, фантазія. Їм, як правило, чужі самозаспокоєність і байдужість. Сповнений могутньою енергією, патріотизмом і оптимізмом, музикуючи, пишучи наукові праці, запально досліджуючи незвідані моменти української культури, навчаючи і передаючи свій досвід, митець завжди був натхненний до нових звершень, результатів і виконавських проектів. Усе це допомагало йому долати усілякі життєві негаразди й наснажувати новими ідеями своїх молодших колег і вихованців. Таким був незабутній Святослав Процик.

Людомир Філоненко,

доктор філософії, завідувач кафедри

музикознавства та фортепіано

Дрогобицького державного педагогічного

університету ім. І. Франка, член НСКУ

Олександра Німилович,

доцент кафедри музикознавства та фортепіано

Дрогобицького державного педагогічного

університету ім. І. Франка, член НСКУ


 

Comments

Log in to post a comment